Укладення акціонерних договорів як спосіб захисту прав акціонерів та попередження виникнення корпоративних конфліктів

Укладення акціонерних договорів (англ. – shareholder’s agreements) між акціонерами акціонерного товариства до недавнього часу не було предметом регулювання нормами українського законодавства. Укладення таких договорів є поширеним у багатьох розвинутих країнах, однак, в Україні цей інститут формалізації відносин між акціонерами поки що не набув особливої популярності.

У 2009 році набрав чинності Закон України «Про акціонерні товариства», абзацом сьомим частини першої статті 29 якого передбачено, що статутом товариства може бути передбачена можливість укладення договору між акціонерами, за яким на акціонерів покладаються додаткові обов’язки, у тому числі обов’язок участі у загальних зборах, і передбачається відповідальність за його недотримання.

Цивільний та Господарський кодекси України, а також Закон України «Про акціонерні товариства» не містять спеціальних правових норм, які б встановлювали порядок укладення та виконання акціонерних договорів. При укладенні акціонерних договорів необхідно керуватися частиною першою статті 6 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. При укладенні акціонерних договорів необхідно дотримуватися також загальних вимог Цивільного та Господарського кодексів України, якими встановлюються загальні умови дійсності правочинів.

Законодавство не встановлює вимог до форми акціонерного договору. Однак, враховуючи характер правовідносин між його суб’єктами, доцільним є висновок про те, що такі договори повинні укладатися у письмовій формі та становити єдиний документ. Такі договори підписуються безпосередньо акціонерами товариства або їх уповноваженими представниками.

Положення акціонерного договору не можуть суперечити статуту акціонерного товариства. Це випливає із статті 29 Закону України «Про акціонерні товариства», якою передбачено, що договір між акціонерами може бути укладено, якщо така можливість передбачена статутом акціонерного товариства, а також встановлено можливість покладення на акціонерів додаткових до визначених статутом обов’язків, однак вказаною нормою не передбачено можливості зміни акціонерним договором положень статуту товариства.

В країнах, в яких укладення акціонерних договорів між акціонерами є розповсюдженим явищем, предметом акціонерного договору можуть бути:

• зобов’язання сторін щодо заснування акціонерного товариства, зокрема, щодо порядку, форм та способів здійснення акціонерами внесків до статутного капіталу товариства;

• визначення напрямів та видів діяльності акціонерного товариства;

• особливості формування органів управління акціонерного товариства, зокрема, порядок делегування окремими акціонерами членів до складу ради директорів та виконавчого органу товариства;

• порядок голосування на загальних зборах акціонерів, зокрема, визначення кола питань, з яких акціонери, що уклали акціонерний договір, зобов’язуються проголосувати певним чином;

• порядок розпорядження акціонерами належних їм акцій, зокрема, встановлення строку, протягом якого акції не можуть бути відчужені; встановлення переважного права акціонерів на придбання акцій, що відчужуються; обмеження, пов’язані із передачею акцій у заставу в якості забезпечення виконання зобов’язань тощо;

• порядок вирішення спорів, які виникають між акціонерами, зокрема, можливість залучення незалежного посередника для вирішення спору; можливість передачі спору на вирішення компетентного суду іноземної юрисдикції.

Законодавством України не визначено кола питань, які можуть бути предметом акціонерного договору. Разом з тим, Пленум Верховного Суду України у пункті 9 постанови від 24.10.2008 № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» зазначив, що діяльність АТ, зареєстрованого в Україні як юридична особа, відносини між товариством та акціонерами, між акціонерами АТ щодо його діяльності, а також корпоративного управління регулюються виключно законами та іншими нормативно-правовими актами України. У разі укладення акціонерами – іноземними юридичними або фізичними особами – угоди (правочину) про підпорядкування відносин між акціонерами, а також між акціонерами та акціонерним товариством щодо діяльності товариства, іноземному праву, такий правочин є нікчемним у силу статті 10 Закону України «Про міжнародне приватне право». Відносини між засновниками (учасниками) господарського товариства щодо формування його органів, визначення їх компетенції, процедури скликання загальних зборів та визначення прийняття рішень на зборах регулюються положеннями Цивільного кодексу України та Закону України «Про господарські товариства». За своїм змістом ці норми є імперативними, а їх недотримання порушує публічний порядок. Акціонери товариства, зареєстрованого в Україні, не вправі своєю угодою підпорядковувати іноземному праву умови недійсності правочину (підстави, порядок, наслідки) щодо корпоративного управління, вчиненого як акціонерами з товариством, так і між акціонерами, оскільки норми щодо недійсності правочинів в Україні є імперативними. Учасники господарських товариств незалежно від суб’єктного складу акціонерів не вправі також підпорядковувати розгляд корпоративних спорів, пов’язаних із діяльністю господарських товариств, зареєстрованих в Україні, зокрема таких, що випливають із корпоративного управління, міжнародним комерційним арбітражним судам.

Отже, Верховний Суд України певним чином обмежив коло відносин, які можуть бути врегульовані акціонерним договором. Не заперечуючи проти правової позиції Верховного Суду України щодо неможливості відступлення положеннями акціонерного договору від імперативних норм українського законодавства, слід зазначити, що висновок про те, що у разі укладення акціонерами – іноземними юридичними або фізичними особами – угоди (правочину) про підпорядкування відносин між акціонерами, а також між акціонерами та акціонерним товариством щодо діяльності товариства, іноземному праву, такий правочин є нікчемним у силу статті 10 Закону України «Про міжнародне приватне право» є спірним. Це стосується ситуації коли, наприклад, обидва акціонери товариства, зареєстрованого відповідно до законодавства України, є іноземними та укладають між собою акціонерний договір, підпорядкувавши його праву іноземної держави та не змінюючи при цьому імперативних положень Закону України «Про акціонерні товариства» в частині здійснення управління акціонерним товариством. Частиною 43 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що сторони договору згідно із статтями 5 та 10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України. Таким чином, іноземні акціонери товариства, зареєстрованого в Україні, можуть підпорядкувати акціонерний договір праву іноземної держави, не відступаючи при цьому від імперативних положень законодавства України, зокрема, щодо здійснення управління акціонерним товариством та вирішення корпоративних спорів, що випливають із корпоративного управління.

Також слід звернути увагу на те, що постанову Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» від 24.10.2008 № 13 було прийнято до набрання чинності Законом України «Про акціонерні товариства», який, як зазначалося вище, набрав чинності у 2009 році. Отже, виникає питання, чи можуть суди при розгляді корпоративних спорів, які виникли після набрання чинності Законом України «Про акціонерні товариства», керуватися роз’ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України у постанові від 24.10.2008 № 13, зокрема, спорів, які виникають з укладених акціонерних договорів.

Підсумовуючи викладене вище можна дійти висновку, що акціонерним договором акціонери можуть врегулювати будь-які відносини, які виникають між ними, а також між ними та акціонерним товариством, не відступаючи при цьому від імперативних вимог законодавства. Окремими питаннями, які не врегульовані законодавством та які акціонери можуть врегулювати безпосередньо в акціонерному договорі, є доля акціонерного договору у випадку зміни складу акціонерів товариства, зокрема, порядок приєднання нового акціонера до акціонерного договору, питання відповідальності акціонерів за порушення ними своїх зобов’язань, правові наслідки укладення акціонером правочину всупереч положенням акціонерного договору. Окремо акціонери можуть врегулювати позасудовий порядок вирішення спорів, пов’язаних з виконанням акціонерного договору, зокрема, визначити можливість залучення з метою вирішення спору незалежного посередника.

Наостанок слід зазначити, що акціонерний договір є ефективним засобом захисту прав акціонерів та позасудового вирішення спорів між акціонерами, значення та поширення якого в Україні з розвитком корпоративних відносин у майбутньому буде лише зростати.